Amalgama.com.ua

І знову “Здрастуйте!”  [651]
“Пряничная” мода мегаполиса  [538]
Повернувшись з розвідки  [15]
Міфи про міграцію  [29]
Утекти за кордон – національна ідея українців?  [68]
Гра в архетипні кубики  [39]
Світлана Лобода: «Коляденко пахне клоунадою»  [71]
Сила ефіру  [13]
Ультиматум Борна (The Bourne Ultimatum)  [10]
ШУКАЮ ЛЮБOFF  [107]
Вся правда про тести при прийомі на роботу  [7]
Yasminelle-Love: шлюб і відпустка  [36]
Інформаційний буревій  [113]
Зоряний пил  [6]
Найкрасивіша жінка Європи  [10]

Найкрасивіша жінка Європи

Опубліковано: 24.08.07 10:48 pm

Її ім’я шепочуть Срібні струмочки, її очі кольору непроглядно-полум’яної ночі пам’ятають Женевське озеро та ставки, її печаллю промовляє фонтан «Три сльози»… І все це відбувається сьогодні й триватиме завше в Україні, де є місцина, яку тривіально називають восьмим дивом світу. «Забудь тут пам’ять про нещастя… Якщо ти щасливий, будь ще щасливішим». Кожен, хто побуває у Софіївці, в назві якої – ім’я жінки, неминуче приречений стати саме таким. Адже відчує незнищенну енергетику незгасного кохання…

РАБИНЯ І СПАДКОЄМИЦЯ ІМПЕРАТОРСЬКОГО РОДУ
«Якщо на її батьківщині є ще такі красуні, я готовий на схилі літ там побувати» – так висловився про Софію Потоцьку король Пруссії Фрідріх Великий. Їй освідчувалися австрійський імператор Франц-Йосиф Другий, французький король Людовик ХVI, генерал-фельдмаршал Григорій Потьомкін – фаворит російської імператорки… Годі дізнатися, чи тоді Софія, донька Марії Клявоні, згадувала, як матір продала її, 15-літню, у Стамбулі. Покупцем виявився Кароль Боскамп-Лясопольський, посол Речі Посполитої у Туреччині. Він опинився у полоні краси Софії, чиє життя начебто вмістилося у часові рамки 1766–1822-х.
Відтак дівчина – в апартаментах дипломата, який водночас не шкодує коштів для її освіти, зокрема вивчення європейських мов, опанування світськими манерами. Адже зрозумів (про це засвідчує запис у щоденнику), що в дівчини «пам’ять надзвичайна. Логічний склад розуму…. Уміє маскуватися, втаємничувати свої почуття». Та невдовзі Кароля відкликають до Варшави. Закоханий дипломат запрошує Софію до себе. І вона мчить до ще не знаного міста на берегах Вісли.
Дорога пролягала крізь Кам’янець-Подільський, де комендантом був Ян Вітт. Звісно ж, він не міг не прийняти у себе гостю, родовід якої починався від візантійсько-грецьких вельмож, коронованих осіб. А в місті дивовижної краси вбивчу силу щойно народженого кохання відчує Юзеф, син Януша. Коли той почав домагатися Софії, дівчина вихопила ніж і, відштовхнувши полковника, кинула: «Буду твоєю хіба після одруження». І закоханий, навіть не взявши батьківського благословення, ледь перевів подих: «Згода».
«Нарешті довгожданий день настав. 14 червня 1789 року, – констатував письменник, дослідник життєпису Софії Павло Наніїв, – день не святковий, будній. Жителі кам’янецького передмістя Зіньківців здивувалися, коли побачили, що костьол відчинений… Урочисто загув орган, на хорах залунала величальна. Зіньківчани заніміли з подиву, коли ксьондз Хмельовський проголосив з амвона: «Вінчається раба Божа Софія, спадкоємиця престолу Грецького і Константинопольського царства, нащадок і продовжувачка імператорського роду Клявоні». У цих пишномовних словах могла бути й частка правди. Адже, будучи заміжньою, мати Софії нібито не забувала про першу «професію» – працю куртизанки, зустрічаючись і з особами блакитної крові. А доньку, як і її сестру, продала у зв’язку з матеріальною скрутою (помер чоловік, згорів дім), аби знову повернутися на панель.

В ОБІЙМАХ У ФАВОРИТА КАТЕРИНИ ІІ
До Софії ж начебто прихилилася доля. Мандруючи разом із чоловіком Австрією, Пруссією, Францією, відвідавши столицю Польщі, вона аж сяяла від щастя. Навіть вінценосні особи та їхнє оточення починають називати її найкрасивішою жінкою Європи. А зустрівшись у Криму (під час російсько-турецької війни!) з генерал-фельдмаршалом Григорієм Потьомкіним, так вдало скористалася силою власної приваби, що той навіть забув про бойові дії. А коли врешті пізнав красуню, то дав вказівку салютувати. Небо над бункером головнокомандувача квітувало феєрверками, генерали, розуміючи, що й до чого, всміхалися, майор Юзеф Вітт від безсилля скреготав зубами (через деякий час йому віддячить Потьомкін, домігшись надання звання генерал-лейтенанта). Коли про все довідується Катерина Друга, шаленіє від люті на коханця, вимагаючи, аби його пасія Софія Вітт негайно приїхала до Санкт-Петербурга. Та після зустрічі з Великою дружина новоспеченого генерала, крім сережок із вух імператриці, отримує шанс бути задіяною у планах руйнації Польщі. А для цього потрібні нові знайомства.
Софія фліртує і з останнім королем Польщі Станіславом-Августом Понятовським, з яким мала роман сама імператриця (вона й помре на річпосполитівському троні, перетворивши його на унітаз), і зі Станіславом-Феліксом Потоцьким. Тим, який невдовзі стане маршалом Тарговицької конфедерації, що захищатиме вольності шляхти, воюватиме проти короля і …знищуватиме свою державу, фактично реалізовуючи плани Санкт-Петербурга, Відня та Берліна. Але саме завдяки Потоцькому Софія, отримавши його прізвище, назавше залишиться в земному бутті.

«ЖАДАЛА СВЯТОГО, ЩИРОГО КОХАННЯ»
Про почуття обох оповідає тиша алеї Кохання в нинішньому національному парку «Софіївка», що біля Умані. Станіслава-Фелікса, чиє дитинство минало на берегах Західного Бугу, в Кристинополі (нині Червоноград) не щадило життя. Хоч і мало б бути навпаки, адже, крім прізвища, мав прізвисько Щенсний (щасливий).
Першу дружину Гертруду Комаровську задушили пахолки його батька, які саньми везли нещасну вагітну до монастиря, оскільки старий граф не схвалив цього шлюбу. Віддавши данину відчаю та скорботі, Станіслав-Фелікс таки послухався й пішов під вінець із Юзефиною-Амалією Мнішек, фрейліною імператорського двору (до речі, родичкою Марини Мнішек, дружини Григорія Отреп’єва, якого в Московії спершу називали царем Дмитрієм, а відтак - Лжедмитрієм). Із Юзефиною мав дванадцятьох дітей, не збирався якось змінювати сімейне життя. Якби не зустріч із Софією. І тембр її голосу, і смолянисто-антрацитова барва волосся, і всепоглинальна темінь очей, і натхненна відвертість, і шляхетна інтелектуальність… Зрештою, годі вишуковувати всі «і», аби зазирнути у таїну кохання Софії та Станіслава-Фелікса.
«Полюби і зрадь через хвилину, та хоч на хвилину полюби». Ці слова Василя Симоненка, напевне, й передають ставлення Потоцького до Софії. Домігшись дозволу на розлучення і для себе, і для дами серця, він подарує коханій неперевершений витвір – парк «Софіївку», виплеканий другом Людвіком Метцелем – архітектором, військовим інженером.
Хоч парк відкрито 1796-го, обряд його дарування коханій відбудеться на рубіконі століть – 1800-го. Вже через десять літ після цього про перлину садово-паркового мистецтва мовить історик, пілігрим Іван Долгорукий: «Увійдеш – і не вийшов би ніколи: все прекрасно, дивовижно, божественно… Що можна порівняти у Всесвіті з Софіївкою?».
А Софія, чиє ім’я витлумачують як мудрість, 1800-го, коли алеєю Кохання поспішав до неї Станіслав-Фелікс, віддавалася почуттям іншого. Ним виявився Юрій – син Потоцького від шлюбу з Юзефиною-Амалією Мнішек. Ця звістка стане фатальною для графа. Але й стосунки з Юрієм виявляться скороминущими. Софія Потоцька помре, поїхавши на лікуванння до Берліна. Звідти, зважаючи на споконвічні примхи митників, мертву, забальзамовану, в ролі живої (сиділа у кареті) довезуть до Умані. Правда, церкву через тринадцять років зруйнує землетрус, і тіло перезахоронять у Тальному. Та душа її, по-своєму нещасної, і досі витає в Софіївці, що постала завдяки коханню Станіслава-Фелікса Потоцького. Хоча він помер із медальйоном з портретом Гертруди Комаровської. А «найкрасивіша жінка Європи», як переконував Микола Наніїв, зізнавалася: «Не було у мене справжнього щастя. Жадала святого, щирого кохання, та так і не знайшла його. Скрізь лицемірство, зрада».
А до Софіївки йдуть та йдуть. Аби осягти і власний світ, запричаститися надією. Тут писав, побувавши, згадуваний Василь Симоненко: «Я люблю у Софіївці думать, відганяючи спогадів рій».

Віктор ВЕРБИЧ

оцініть текст:

схожі записи:

Названо найбагатшу націю Європи

Як виграти у грі, коли головна ставка - жінка

Міфи про міграцію

Здається, хтось із мудреців сказав, що “нема досвіду, окрім власного”. Тож в даному опусі ви не прочитаєте щось з того, що автор не відчув на собі. Гадаю, інформація комусь знадобиться – в якості порад, власний досвід здобувайте самі!

читати